Троакари

Троакари - призначені для проникнення в порожнини людського організму через покривні тканини із збереженням їхньої герметичності в ході маніпуляцій. Класичний троакар є порожнистою трубкою, в яку вставляються спеціальні стилети, забезпечені рукояткою.

Будова троакара:

Стилет - гостра частина троакара, служить для проколу шкіри і м'яких тканин з метою проникнення в черевну або грудну порожнину, порожнину суглобів, та ін.

Тубус (трубка, гільза, канюля) - порожня трубка, в яку вставляють стилет перед проколом. Надалі вона залишається в товщі тканин, з'єднуючи порожнину тіла з навколишнім простором, тобто формується своєрідний робочий канал, через який вводять інструменти або вилучають видалені органи та тканини.

Клапанний механізм - пристрій для запобігання витоку газу назовні в момент вилучення інструментів із тубуса.

Перші троакари не мали клапанної системи і призначалися переважно для евакуації рідини (ексудату, транссудату та ін.) та дренування порожнин.

Краник газоподачі - пристрій для інсуффляції (нагнітання) та десуффляції (вигнання) повітря в/з черевної порожнини.

Фіксатор - металевий предмет з гвинтовим різьбленням, що прикріплюється до тубуса зовні для кращої фіксації останнього в товщі стінки.

По діаметру:

• 2-3 мм - застосовується в педіатрії для лапароскопії або торакоскопії;
• 5 мм – застосовується для введення додаткових інструментів відповідного розміру;
• 10-12 мм - класичні троакар для введення ендоскопа, кліпатора і вилучення органу, біоптату в кінці процедури;
• 15 мм, 18 мм, 20 мм - застосовуються для доставки в порожнину зшиваючих апаратів та інших пристроїв, необхідних в ендохірургії (наприклад, морцелятора).